Історія Переяслава

Територія сучасного Переяслава була заселена слов’янськими племенами полян. Люди селилися вздовж річки Трубіж, яка забезпечувала воду, рибу та зручні шляхи сполучення. Археологічні знахідки підтверджують розвиток землеробства, ремесел і торгівлі. Місцевість мала вигідне стратегічне розташування.

Переяслав уперше згадується в літописах у 907 році в контексті походу князя Олега на Візантію. Згадка свідчить про існування укріпленого поселення та його важливу роль у тогочасних подіях. Місто вже мало стратегічне значення як форпост на південних рубежах Русі. Ця дата вважається початком писемної історії Переяслава.

Князь Володимир Великий заснував Переяслав як укріплену прикордонну фортецю Київської Русі. Місто входило до оборонної лінії проти печенігів. За літописною легендою, назва Переяслав пов’язана з поєдинком руського воїна з печенізьким богатирем. Перемога символізувала військову силу Русі.

Переяслав став столицею Переяславського князівства та резиденцією впливових князів. Місто відігравало важливу роль у політичному житті Русі. Тут будувалися храми, укріплення та князівські двори. Переяслав був одним із головних центрів християнства на південному сході держави.

Переяслав досяг високого рівня розвитку культури, ремесел і торгівлі. Місто залишалося важливим оборонним пунктом на кордоні степів. Часті напади половців створювали постійну загрозу. Незважаючи на це, Переяслав зберігав політичне значення.

Війська хана Батия зруйнували Переяслав під час монгольської навали. Місто було майже повністю знищене, а населення зазнало великих втрат. Після цієї події Переяслав утратив статус великого політичного центру. Відновлення тривало кілька століть.

Переяславщина увійшла до складу Великого князівства Литовського. Нові володарі зберігали місцеві закони та православну віру. Місто поступово відроджувалося після руйнувань. Воно знову стало важливим регіональним осередком.

Після Люблінської унії Переяслав опинився під владою Речі Посполитої. Посилився польський адміністративний та культурний вплив. Водночас зростала напруга між місцевим населенням і шляхтою. Це сприяло формуванню козацького руху.

Переяслав активно долучився до Національно-визвольної війни під проводом Богдана Хмельницького. Місто стало важливим військовим і політичним центром козацької держави. Тут проходили ради та зосереджувалися козацькі війська. Переяслав набув загальноукраїнського значення.

Переяславська рада відбулася у січні 1654 року в місті Переяслав, ставши однією з ключових подій української історії XVII століття. На раді зібралися козацька старшина та представники війська Запорозького, аби вирішити долю Війська Запорозького після тривалих військових дій проти Речі Посполитої. Головним питанням було визначення політичного та військового союзу з Московським царством.

За підсумками ради було ухвалено приєднання Війська Запорозького до Московського царства під гарантованим захистом козацьких привілеїв. Ця подія мала важливі політичні та соціальні наслідки: вона змінила баланс сил у Східній Європі та започаткувала багатовікові взаємини України з Московією. Переяславська рада також символізує початок нової епохи для Гетьманщини — із частковою автономією у складі великої держави.

Російська імперія поступово ліквідувала автономію Гетьманщини. Переяслав утратив статус полкового та політичного центру. Місто перетворилося на провінційний адміністративний осередок. Попри це, культурне й церковне життя зберігалося.

У 1845–1846 роках Тарас Шевченко відвідав Переяслав під час своїх подорожей Україною. Він активно досліджував історію, архітектуру та народні звичаї регіону, робив замальовки старовинних церков, козацьких місць і вулиць міста. Під час перебування тут Шевченко створив низку акварелей та графічних ескізів, зокрема замальовки Борисоглібської церкви, Троїцької церкви та старих будівель міста, які пізніше увійшли до альбомів художника.

Також у цей період він писав поезії, натхненні історичним минулим Переяслава та козацькою спадщиною. Його твори відображають глибоку повагу до історії міста та місцевих людей. Місцеві музеї, зокрема Музей Тараса Шевченка в Переяславі, зберігають копії малюнків та матеріали про перебування поета, роблячи його творчість важливою частиною культурної спадщини міста.

Перебування Шевченка підкреслює значення Переяслава як культурного та історичного центру, який надихав видатних українських митців на творчість і дослідження.

Після Лютневої революції 1917 року Переяслав опинився в епіцентрі політичної нестабільності. Місто стало ареною боротьби між українськими національними силами, більшовиками та іншими політичними групами. Влада змінювалася кілька разів: спершу місто контролювали Українська Центральна Рада та місцеві органи самоврядування, потім більшовики намагалися встановити свій контроль.

У 1918 році Переяслав на короткий час перебував під владою гетьманської адміністрації Павла Скоропадського, що відновила порядок і частково стабілізувала економіку. Після поразки гетьманату місто знову опинилося в зоні боротьби між більшовицькими та антинімецькими силами, а з 1919 року остаточно зайняли радянські війська.

Цей період супроводжувався конфіскаціями, арештами, переселеннями та боями на вулицях міста. Життя місцевих мешканців було складним: крім політичної нестабільності, населення зазнавало матеріальних втрат і нестачі продовольства. Події 1917–1921 років залишили глибокий слід у пам’яті громади та вплинули на формування місцевих політичних традицій у міжвоєнний період.

У 1929–1931 роках на Переяславщині відбувався процес колективізації сільського господарства — усуспільнення землі, реманенту та худоби у великих селах району, зокрема в селі Дениси. Місцеві жителі свідчили, що ця політика спочатку супроводжувалася суперечками й протестами: когось схвально сприймали нові господарські форми, але значна частина селян відчувала примус і побоювалася «розкуркулення» — конфіскацій майна багатших господарств. Негативні наслідки проявилися у формуванні колгоспних господарств «Вільне життя» та «Червоний партизан», які після початкових труднощів поступово запрацювали, але вже в контексті загальної соціально‑економічної трансформації села. Наприкінці 1931 року приблизно 80 % господарств і 85 % орних земель були включені в колгоспи, що суттєво змінило звичний уклад аграрного життя та підготувало ґрунт для подальшої трагедії — Голодомору.

Переяславщина зазнала тяжких втрат під час штучно створеного голоду 1932–1933 років. За підрахунками дослідників, на території Переяславського району загинуло близько 28 000 людей, що становило значну частину населення регіону, а у селах частина сімей втрачала кожного третього мешканця.

Жахливі наслідки Голодомору відображені в місцевих музеях, зокрема у Музеї хліба Переяслава, де створено експозицію, що розповідає про причини та наслідки трагедії, вперше представлену у 1990‑х роках після здобуття незалежності України.

У районі збереглися місця пам’яті й поховання жертв голодомору в селах, зокрема Помоклі, Хотськах, Гарбани, Ковалині, Денисах та інших, де встановлені хрести або меморіали на честь загиблих від голоду.

У самій громаді Переяслава щороку вшановують жертв Голодомору, проводять мітинги та встановлюють пам’ятні знаки, зокрема новий пам’ятний хрест на Борисоглібській площі, що символізує пам’ять про загиблих та важливість збереження історичної правди про злочин геноциду.

Під час Другої світової війни Переяслав перебував під німецькою окупацією. Місто зазнало людських і матеріальних втрат. У регіоні тривали бої за визволення Лівобережної України. Пам’ять про ці події збережена в музеях і меморіалах.

Переяслав почав формуватися як великий музейний центр. Було створено десятки музеїв історії, етнографії та культури. Місто отримало неофіційну назву «місто музеїв». Це визначило його туристичну спеціалізацію.

У 1991 році Україна стала незалежною державою, і Переяслав як частина нової України розпочав період економічної та соціальної трансформації. В місті впровадили нові комунальні системи, зокрема введено очисні споруди, що значно покращило екологічну ситуацію та водопостачання. Після розпаду СРСР у Переяславі, як і в усій країні, відбулося падіння виробництва та загальна економічна нестабільність. Проте це стало початком переходу до ринкових відносин та нових місцевих ініціатив.
Місто активно зберігає та популяризує свою історичну спадщину. Воно є важливим туристичним центром Київської області. Переяслав поєднує давню історію з сучасним культурним життям.

У 2019 році місто повернуло свою історичну назву Переяслав, виключивши з офіційної назви «Хмельницький», що було кроком до відновлення історичної ідентичності. У 2020 році в межах адміністративної реформи Переяслав став центром новоствореної Переяславської міської громади з рядом прилеглих сіл, що значно розширило його адміністративну територію. Це відображає сучасні зміни місцевого самоврядування в Україні.

Після повномасштабного вторгнення Росії в Україну у 2022 році Переяслав та його околиці відчули прямий вплив війни. У березні 2025‑го російські сили завдали ракетного та безпілотного удару по Київській області, і у Переяславському районі були зафіксовані пошкодження внаслідок обстрілів, що підкреслює загрозу цивільній інфраструктурі та житловим кварталам.

Місцева оборона активно працює над захистом території: формуються добровільні групи ППО та мобільні вогневі підрозділи для боротьби з ворожими «шахедами» та іншими безпілотниками, про що розповідав командир оборонної групи регіону.

Крім військових загроз, війна стимулювала волонтерську активність місцевих жителів, які збирають кошти на техніку для ЗСУ — тепловізори, радіоелектронну боротьбу, генератори та інше необхідне обладнання

У контексті сучасного осмислення історії української державності та пам’яті, частина радянських символів — зокрема у Києві — була демонтована в рамках декомунізації, що має непряме відлуння і для Переяслава як міста, тісно пов’язаного з пам’яттю про Переяславську раду 1654 року. Ці зміни відображають сучасну політичну дискусію про історичні наративи та символи, що безпосередньо впливають на розуміння минулого Переяслава в українському контексті.

У жовтні 2025 року у Переяславі на базі Університету Григорія Сковороди відкрито Освітньо‑науковий центр європейських студій історії — перший такого типу в Україні, спрямований на розвиток європейських стандартів викладання історії. Центр створюється у партнерстві з Ради Європи та іншими науковими інституціями, що підсилює роль міста як платформи для міжнародних академічних проєктів. Нова ініціатива спрямована на боротьбу з дезінформацією та зміцнення автентичних історичних знань.